Як тактильний досвід впливає на харчову поведінку дитини зараз та в майбутньому

Що дитина відчуває під час їжі

Щоб краще зрозуміти, як тактильний досвід впливає на харчову поведінку дитини, важливо проаналізувати, як саме дитина сприймає їжу – тобто як її мозок обробляє сенсорні сигнали, що виникають у процесі взаємодії з їжею. Адже продукти відрізняються за зовнішнім виглядом, текстурою, смаком і запахом, і саме ці характеристики визначають, як дитина сприймає страву – як привабливу чи неприйнятну.

Що таке сенсорна інтеграція?

Сенсорна інтеграція – це нейробіологічний процес, за допомогою якого центральна нервова система отримує, обробляє, впорядковує та інтегрує інформацію з різних сенсорних систем організму: тактильної, вестибулярної, зорової, слухової, смакової, нюхової, пропріоцептивної та інтероцептивної. У результаті формується відповідна реакція організму на подразники та забезпечується ефективна взаємодія з навколишнім середовищем.

Тобто це здатність мозку дитини «збирати» всі сигнали, які вона отримує через дотик, слух, зір, рух, запах, смак і відчуття з тіла, та перетворювати їх у зрозумілу інформацію, щоб вона могла правильно реагувати: їсти, рухатися, гратися, спілкуватися. Якщо ця система працює злагоджено – дитина легше адаптується до щоденної рутини. Якщо є порушення – дитина може бути надто чутливою або, навпаки, недостатньо реагувати на певні сигнали, що впливає, зокрема, і на її харчову поведінку.

Як сенсорні системи дитини впливають на сприйняття їжі

Під час прийому їжі дитина отримує величезну кількість сенсорної інформації – з боку всіх сенсорних систем, які працюють разом через механізм сенсорної інтеграції.

Ось як це проявляється в деталях:

• Тактильна система. Дитина відчуває температуру їжі – тепле, холодне, гаряче – та її текстуру: слизьке, вологе, м’яке, тверде як руками, так і в ротовій порожнині. Вона розпізнає, чи приємно на дотик те, до чого торкається та що їсть, чи це викликає дискомфорт або огиду (наприклад, липка текстура банана або слизька консистенція йогурту можуть не подобатися багатьом дітям).
  
• Смакова система. Дитина розпізнає смакові якості їжі: солодке, кисле, солоне, гірке, умамі. Смак формує враження про страву – чи вона приємна, безпечна, знайома або нова.
  
• Нюхова система. Аромат їжі готує дитину до прийому їжі, може викликати апетит або, навпаки, його зменшувати. Якщо запах неприємний або занадто інтенсивний, дитина може відмовитися від їжі ще до того, як спробує її.
  
• Зорова система. Дитина сприймає колір, форму, розмір та спосіб подачі їжі. Зовнішній вигляд може як заохотити, так і відштовхнути: «змішані» або «незрозумілі» страви (наприклад, суп із шматочками) у деяких дітей викликають тривогу або відмову.
  
• Слухова система. Дитина чує звуки під час жування – наприклад, хрускіт моркви. Звуки можуть бути приємними або дратівливими, особливо для дітей із підвищеною чутливістю.
  
• Пропріоцептивна система (відчуття положення тіла). Допомагає дитині відчувати положення тіла, щелепи, язика та силу жування, контролювати рухи рота. Завдяки цій системі дитина може ефективно жувати й ковтати, а також утримувати стабільне положення тіла під час сидіння.
  
• Вестибулярна система (усвідомлення руху, рівноваги та координації). Якщо дитині важко утримувати рівновагу або координувати рухи, вона може бути неспокійною за столом, швидко втомлюватися та мати короткі прийоми їжі.
  
• Інтероцептивна система (внутрішні сигнали тіла). Дитина відчуває голод, спрагу, насичення, потребу в туалеті або дискомфорт у животі. При злагодженій роботі цієї системи дитина розуміє, коли вона голодна, коли ситa.
  

Прояви порушень сенсерної обробки.

Порушення сенсорної обробки можуть проявлятися у вигляді сенсорної надчутливості (гіперчутливості) або, навпаки, зниженої сенсорної чутливості (гіпочутливості) до одного чи кількох видів сенсорних стимулів.

У дітей із порушеннями сенсорної обробки можуть спостерігатися:

• відмова від їжі певної текстури (наприклад, липкого банана);
  
• огида до “змішаних” страв, які поєднують кілька текстур (наприклад, йогурт із шматочками фруктів);
  
• надмірна реакція на нові смаки, запахи або зовнішній вигляд їжі – аж до блювотного рефлексу чи істерики;
  
• перебірливість у харчуванні, коли дитина їсть переважно знайомі продукти однорідної текстури (гладкі, м’які, пюреподібні);
  
• тривожність або уникнення ситуацій, пов’язаних із їжею – наприклад, годування за столом, відвідування кафе чи дитячого садка.
  

Ігри з їжею: чому це важливо 

Сенсорні властивості є одним із ключових факторів, що впливають на харчову поведінку дітей. Зокрема, текстура продукту часто стає основною причиною відмови від їжі в ранньому віці. Дослідження показують, що певні текстурні характеристики можуть викликати відразу ще до того, як дитина скуштує продукт – достатньо лише зорового або тактильного контакту.

Попри те, що основна обробка текстури відбувається в ротовій порожнині, діти нерідко формують свою реакцію ще до дегустації – візуально або через дотик. Навіть звуки, які супроводжують контакт з їжею, як-от хрускіт чи чавкання, можуть впливати на готовність дитини прийняти страву.

Загалом грудкуваті, зернисті текстури зазвичай сприймаються дітьми гірше. Приблизно 16–22% дітей віком 4–36 місяців проявляють чутливість до текстури: вони частіше відмовляються від грудкуватої чи зернистої їжі. У віці 5–12 років у цих дітей вибірковість у харчуванні була значно вираженішою, ніж у дітей без текстурної чутливості.

Як працює тактильне сприйняття їжі дитиною

Шкіра пальців, долонь, губ і язика є найбільш чутливими зонами тактильного аналізу. При контакті з їжею тактильні рецептори активуються та надсилають сигнали до мозку, де ці сигнали поєднуються з візуальними й нюховими. Таким чином формується загальне сенсорне враження: «це приємно, безпечно» або, навпаки, «це слизьке, страшне, незрозуміле – краще не торкатися».

Якщо дитина не має змоги торкатися їжі — часто через страх батьків перед брудом або надмірний контроль – її сенсорна система просто не знайомиться з продуктом. У такому випадку подальші сенсорні стимули (текстура у роті чи смак) можуть викликати різко негативну реакцію: відразу, плач, відмову від їжі або навіть блювання.

Чому дитина не любить торкатися їжі 

Діти значно відрізняються у сприйнятті та прийнятті різних текстур. Хтось легко адаптується до нових відчуттів, а хтось проявляє високу тактильну чутливість, яка може супроводжуватися афективною (емоційною) реакцією на дотик.

Діти, які не люблять торкатися піску, трави, етикеток або швів на одязі, часто також виявляють підвищену чутливість до текстур у харчуванні. Вони можуть відмовлятися від пюре, слизьких овочів, продуктів із грудочками та проявляти вибірковість у харчуванні.

Дослідження підтверджують цей зв’язок: діти з підвищеною реакцією на дотик відмовлялися від більшої кількості продуктів, їли менше овочів і частіше не сприймали нову їжу, ніж діти без сенсорної чутливості.

На початку прикорму діти з тактильною гіперчутливістю можуть уникати самостійного годування, оскільки деякі текстури їжі викликають у них дискомфорт. Завдання дорослих – м’яко й поступово знайомити дитину з різними текстурами, зменшуючи її чутливість. 

Сенсорна гра (наприклад, із манкою, піною, глиною або водою) може виступати своєрідним «сенсорним тренажером» і поступово готувати дитину до прийняття нових текстур. Сенсорні коробки, наповнені різною за текстурою їжею, позитивно впливають на сприйняття цієї їжі у раціоні. Проте не всі діти готові відразу грати з їжею, тому на початку можна використовувати сенсорні коробки з неїстівними предметами.

У таких випадках доцільно залучати ерготерапевта, щоб комплексно підтримати дитину та знизити ризик розвитку харчової вибірковості чи інших труднощів у харчовій поведінці в майбутньому.

Чому дитина дуже брудниться за столом 

Натомість існують діти із зниженою тактильною чутливістю до дотиків, які недостатньо «відчувають» певні сенсорні стимули. Вони можуть не відчувати деяких текстур або активно шукати інтенсивні відчуття, таких дітей ще називають «сенсорними шукачами».

Діти з пониженою тактильною чутливістю часто сильно брудняться під час їжі: їм може подобатися, коли їжа стікає по підборіддю, вони випльовують їжу або надмірно її кидають. Такі діти надають перевагу продуктам із вираженим, насиченим смаком – наприклад, кислому лимону або хрумкій і твердій моркві, та відповідно відмовляються від їжі з менш вираженим смаком і консистенцією, наприклад пюреподібної.

Важливо не сварити дитину за її поведінку, адже це не каприз, а спосіб відчути їжу та задовольнити власну сенсорну потребу. Варто додавати у раціон різні спеції, щоб підсилити смак продуктів, а також тверді, хрумкі продукти, якщо цього дозволяє вік. Корисно дозволяти тактильне дослідження їжі руками, оскільки це частина сенсорного розвитку. Заняття з різними текстурами перед прийомом їжі теж допоможуть дитині отримати бажані сенсорні стимули.

Також доцільно звернутися до ерготерапевта або спеціаліста з сенсорної інтеграції, щоб допомогти дитині краще сприймати різні текстури та навчитися регулювати власну поведінку.

Чому дитина не їсть овочі

Механорецептори в тканинах рота відповідають за тактильне сприйняття їжі, рідин та інших об’єктів у роті. Вважається, що підвищена тактильна чутливість у роті дозволяє краще розпізнавати текстурні характеристики їжі, що може призводити до відрази до певних текстур. Діти віком 6–7 років, які мали високий рівень харчової неофобії, були більш чутливими до дотиків у роті.

Розглядаючи тактильні якості загалом, діти зазвичай не люблять зернисту, грудкувату та слизову їжу, ймовірно, через складність маніпулювання такими продуктами в роті під час прийому їжі.

Більшість нормотипрвих дітей надають перевагу хрусткій їжі, хоча це залежить від типу продукту та сформованих очікувань. Наприклад, ми звикли, що яблуко має бути твердим і хрустким, тому м’яке або борошнисте яблуко сприймається як неякісне. В одному дослідженні моркву та квасолю приготували шістьма різними способами й оцінили вплив способу приготування на вподобання дітей. З’ясувалося, що найбільше сподобалися ті варіанти, де текстура була хрусткою. Натомість способи приготування, які робили їжу гранульованою або такою, що розпадається, викликали менше симпатії.

Цікаво, що дві найбільш улюблені страви були ще й найбільш знайомими дітям, тож у виборі, ймовірно, зіграла роль не лише текстура, а й звичність та передбачуваність продукту.

Навички обробки їжі.

Проте навички обробки їжі в роті формуються на різних етапах розвитку дитини, що впливає на прийняття ширшого спектру текстур. Ці зміни поступово формують сприйняття текстури. Увесь цей процес є динамічним і залежить також від інших факторів – зокрема від впливу зовнішнього середовища й навчання. Отже, якщо дитина не має негативного досвіду, її вподобання щодо текстури можуть поступово змінюватися – від м’яких, однорідних і простих текстур до більш твердих, грудкуватих та інших складних текстур.

Після того як формується відраза до певної текстури, змінити її стає складніше: вона може зберігатися в підлітковому віці й дорослому житті. Тому толерування різних текстур є ключовою умовою формування харчових звичок у дітей.

Ці дані підтверджують, що підвищена тактильна чутливість у ротовій порожнині може бути однією з основних причин відмови від їжі з неоднорідною або складною текстурою.

Це не про впертість, капризи чи «погане виховання». Це – сенсорна особливість, яка потребує поступової адаптації та дбайливої підтримки батьків.

Як дитина вчиться жувати 

Немовлята та малюки легше приймають м’які, однорідні текстури (варені овочі), ніж складні (жорстке м’ясо), оскільки останні потребують більших зусиль під час пережовування. Проте з віком діти починають цікавитися більш складними текстурами: наприклад, діти від 18 місяців реагували на грудкувату та твердішу їжу позитивніше, ніж молодші. У віці від 6 до 18 місяців діти поступово починають приймати ширший спектр текстур, що залежить від їхніх жувальних навичок. 

Розвиток ротової порожнини залежить від навантажень при жуванні, які отримує дитина. Навчання жуванню – це складний сенсомоторний процес, який не виникає автоматично, а формується поступово під впливом досвіду. Жування потребує точної координації м’язів щелепи, язика, губ і щік.

Блювотний рефлекс

Знайомство дитини з прорізувачами ще до початку прикорму позитивно впливає на навчання жуванню та зменшує блювотний рефлекс під час їжі.

Блювотний рефлекс – це важливий природний захисний механізм, який допомагає запобігти задусі. Він відбувається автоматично, ініціюючи ритмічне скорочення глотки знизу вгору, щоб великі шматки їжі не просувалися далі по горлу.

У малюків зона, що відповідає за блювотний рефлекс, розташована ближче до середини язика. Це означає, що навіть невеликі шматочки їжі чи ложка можуть викликати рефлекс. На початку прикорму дитина ще не вміє добре пережовувати та ковтати, тому такий рефлекс є частим у перші місяці. Близько 6–9 місяців, коли дитина поступово набуває навичок жування та ковтання, рефлекс стає менш вираженим. Зона рефлексу поступово переміщується до кореня язика, ближче до горла.

Використання безпечних, довгих прорізувачів зменшує чутливість у ротовій порожнині та дозволяє дитині споживати різні текстури. 

Затримка у введенні твердої їжі: наслідки

Вчасне введення їжі шматочками, якщо прикорм починали з пюре, орієнтовно у віці 8–9 місяців, є критично важливим для сенсомоторного розвитку дитини. У цей період функціонує сенситивне вікно, коли мозок найбільш сприйнятливий до нових текстур. Діти, яким вводили грудкувату або тверду їжу після 10 місяців, були більш вибагливими у їжі у віці 15 місяців порівняно з дітьми, яким ввели тверду їжу близько 8–9 місяців. А у 7-річному віці ці ж діти залишалися більш вибагливими та споживали менше овочів і фруктів.

Діти, які вперше знайомляться з грудкуватою, шматочковою їжею після першого року життя, часто сприймають її гірше, і на це впливають щонайменше два важливі фактори.

По-перше, на другому році життя дитина входить у неофобну фазу – період, коли нова, незнайома їжа викликає настороженість або відмову. По-друге, дитина може ще не мати достатніх жувальних навичок, оскільки не мала нагоди практикувати їх у ранньому віці. Наприклад, бічні рухи язика (латеральні), необхідні для обробки їжі в роті, не розвиваються самі по собі – їхнє формування залежить від текстури їжі. Пропонування їжі мʼякими шматочками, а також довгі безпечні прорізувачі позитивно впливають на формування латеральних рухів язика. 

Коли дитина навчається переміщати їжу з боку в бік у роті, внутрішня частина щік поступово звикає до тактильного контакту. Якщо цього не відбулося, то при споживанні текстурованої їжі вона потрапляє на язик, і дитина намагається її відразу проковтнути, не пережовуючи. Це може спровокувати блювотний рефлекс, викликати огиду та страх перед їжею в подальшому. У дітей, які не вміють спрямовувати їжу язиком у правильне положення для жування, може розвинутися гіперчутливість до дотику в області щік. Вони починають сприймати будь-який контакт їжі з боками рота як неприємний, що лише посилює відмову від твердих консистенцій.

Цикл може підкріплюватися реакцією батьків: помітивши блювотну реакцію або відразу, батьки затягують введення твердої їжі, що ще більше знижує ймовірність формування необхідних моторних і сенсорних навичок.

Таким чином, висока тактильна чутливість стає фактором, що порушує знайомство з твердими текстурами, і може призводити до тривалої вибірковості в їжі, особливо щодо продуктів із грудкуватою консистенцією.

Як говорити з дитиною під час їжі

Одним із ключових аспектів розуміння харчової поведінки дитини є її здатність сприймати їжу не лише як фізичний об’єкт, а як сенсорний досвід, що формується відповідно до етапу когнітивного розвитку.

Згідно з теорією Жана Піаже, упродовж дошкільного віку діти перебувають на стадії сенсомоторного та передопераційного мислення, коли сприйняття їжі значною мірою ґрунтується на її зовнішніх та сенсорних характеристиках. Це означає, що сенсорне мислення – спосіб пізнання світу через органи чуття – відіграє провідну роль у прийнятті або відторгненні певних продуктів.

Теорія когнітивного розвитку

Жан Піаже – швейцарський психолог, який розробив теорію когнітивного розвитку дітей. Його теорія базується на ідеї, що діти проходять через чотири основні етапи розумового розвитку, і кожен з них впливає на їхнє сприйняття світу, у тому числі й на харчову поведінку:

• Сенсомоторна стадія: від народження до 2 років
  
• Передопераційна стадія: від 2 до 7 років
  
• Стадія конкретних операцій: від 7 до 11 років
  
• Стадія формальних операцій: від 12 років і старше
  

1. Сенсомоторний етап (0–2 роки)

Дитина пізнає світ через рухи та сенсорне сприйняття (дотик, смак, зір, слух). 

Це означає, що дитина мислить через рухи, дотики та фізичну взаємодію з об’єктами навколо. Їжа, з точки зору дитини, – не просто поживна речовина, а новий об’єкт для вивчення: його потрібно взяти, помацати, розім’яти, кинути, розмазати, можливо – скуштувати.

Через дотик дитина отримує «карту» їжі, вивчає її властивості – температуру, форму, текстуру, вологість. Ці сигнали надходять до мозку, який визначає їх як безпечні або небезпечні. Якщо досвід позитивний, дитина відчуває інтерес і наступного разу охочіше наближається до продукту.

Тобто дитина цього віку не розуміє, що морква – це корисно, вона пізнає моркву як текстуру, запах, колір, звук, смак. Саме сенсорна взаємодія є її мовою пізнання.

2. Передопераціональний етап (2–7 років)

Зростає егоцентризм – дитина вірить, що всі бачать світ так, як вона, і ще не розуміє, що інші можуть мати інші уподобання чи досвід. Діти також схильні до анімізму – приписують об’єктам (у тому числі їжі) риси живого: «суп сумний», «печиво сердиться». 

Після цих двох етапів діти переходять до конкретно-операційної та формально-операційної стадій, коли розвивається логічне мислення та розуміння причинно-наслідкових зв’язків. Діти мають більшу здатність сприймати стимули багатовимірно та розуміти абстрактні поняття, наприклад «корисність продукту».

Отже, когнітивна незрілість пояснює, чому маленькі діти можуть відмовлятися від їжі просто через її вигляд або колір, сприймати однакові продукти по-різному, якщо вони подані інакше, і не вміти переносити позитивний досвід з одного продукту на схожий за смаком чи текстурою.

Теорія Жана Піаже підкреслює важливість тактильного досвіду дитини у взаємодії з їжею. Вона допомагає зрозуміти, що пояснювати малюкові користь продукту недоцільно, адже в цьому віці дитина ще не мислить абстрактно. Натомість набагато ефективніше створювати цікаві історії та залучати фантазію, використовуючи властивий дитині анімізм – схильність наділяти їжу людськими рисами, характерами чи емоціями, щоб зробити процес знайомства з новими продуктами захопливим і зрозумілим для дитини.

Чому дитині потрібно бруднитися на початку прикорму 

На початку прикорму дитина пізнає їжу не лише як джерело енергії, а як новий, незвіданий сенсорний об’єкт. Згідно з теорією Жана Піаже, важливо розуміти, що у віці 6–24 місяців основним способом пізнання світу для малюка є дотик, а не розуміння користі. Саме тому можливість торкатися продуктів, м’яти їх, розмазувати, гратися їжею має фундаментальне значення.

Наукові дані підтверджують: тактильна взаємодія з їжею сприяє формуванню здорової харчової поведінки в майбутньому. Дослідження показують, що діти, які мають можливість досліджувати їжу руками, менш схильні до харчової вибірковості, краще адаптуються до нових текстур і з більшою ймовірністю розвивають позитивне ставлення до прийому їжі.

Натомість обмеження дитини у взаємодії з їжею може посилити сенсорну тривожність і закласти основу для харчової вибірковості або уникнення певних продуктів у майбутньому.

Діти частіше споживають нову їжу після того, як вони зазнали впливу її сенсорних властивостей, таких як зовнішній вигляд, текстура та/або аромат. Наприклад, малюки у віці 12–36 місяців частіше торкалися і смакували незнайомі продукти після участі у серії заходів, пов’язаних із впливом звуків, текстур і запахів їжі.

Незалежно від виду прикорму – шматочки чи пюре – дотик є важливим. Неважливо, з ложки чи з руки, дитина має право дослідити їжу тактильно, щоб її мозок отримав достатньо сигналів: «ця їжа – безпечна».

Знайомство з їжею – це не лише харчування. Це процес формування довіри, самостійності й сенсорного розвитку, який стає фундаментом для здорових харчових звичок у майбутньому.

Тактильний контакт через руки, обличчя, навіть розмазування їжі по тілу – це нормальний і природний етап адаптації до нових текстур і консистенцій. Таке поводження з їжею не є грою або неслухняністю, а частина нормального розвитку.

Тактильний досвід допомагає:

• формувати безпеку та прийняття: спочатку дотик, а потім – дегустація;
  
• будувати знайомство через повторення: мозок фіксує, що ця їжа не є загрозливою;
  
• розвивати дрібну моторику та координацію рук і рота;
  
• знижувати тривожність у дітей, схильних до сенсорної чутливості.
  

Як це відбувається на прикладі?

• дитина бачить жовтий шматочок манго (візуальний сигнал).
  
• торкається – він м’який і трохи слизький (тактильний).
  
• відчуває солодкий запах (нюх).
  
• облизує – і мозок зіставляє всі сигнали: «Це манго. Воно солодке, м’яке і солодке».
  

Без одного з цих сигналів повноцінне прийняття не відбувається. Якщо дитині забороняють торкатися манго та відразу пропонують ложку пюре у рот, вона не встигає зібрати сенсорну картину, і мозок сприймає продукт як чужорідний. 

Скільки разів потрібно, щоб дитина прийняла нову їжу? Деяким дітям достатньо 1–2 знайомств, щоб спокійно прийняти новий продукт, тоді як іншим потрібно 15–20 повторень або навіть більше, щоб дозволити собі торкнутися, понюхати і згодом скуштувати. Це абсолютно нормально і не є ознакою «вибагливості» або «поганого апетиту». Головне – не змушувати, а дозволяти дитині в її темпі знайомитися з продуктом.

Вплив тактильного досвіду з їжею на розвиток харчової вибірковості та неофобії 

Харчова вибірковість – це коли дитина споживає обмежену кількість продуктів, відмовляючись від значної частини як знайомих, так і нових страв. Діти можуть відмовлятися від однієї або декількох груп продуктів, що може вплинути на їхнє здоров’я.

Неофобія – це страх та відмова від споживання нових продуктів або знайомих в іншій подачі. Це фізіологічний процес, який проявляється практично у всіх дітей, найчастіше у віці від 2 до 6 років.

Дослідження показують, що тактильний досвід, зокрема ігри з їжею та інші сенсорні активності, можуть сприяти зниженню рівня харчової неофобії у дітей. Щодо харчової вибірковості, дослідження вказують на те, що участь у сенсорних іграх може підвищити прийняття продуктів у дітей віком від 18 місяців до 4 років.

Це свідчить про те, що сенсорний досвід з їжею в дитинстві може зменшити ризик розвитку харчової вибірковості та пов’язаних із нею розладів харчової поведінки в дорослому віці. Більше про розлади годування у дітей можна прочитати у нашій статті.

Вплив близькості між батьками та дитиною на харчову поведінку

Тактильний контакт між дитиною та батьками відіграє важливу роль у емоційному та фізичному розвитку дитини, що, у свою чергу, впливає на харчову поведінку. Дослідження показують, що позитивний фізичний контакт сприяє формуванню безпечної прив’язаності, знижує стрес та покращує регуляцію емоцій у немовлят. 

Зокрема, дослідження матері-дитини виявило, що у випадках розладів харчової поведінки у дітей старшого віку спостерігалося зменшення кількості ніжних дотиків з боку матері та збільшення негативних реакцій на дотики з боку дитини. Це свідчить про те, що недостатній або негативний тактильний контакт може бути пов’язаний із труднощами в харчуванні дитини.

Крім того, дослідження показують, що фізичний контакт під час взаємодії матері та немовляти впливає на подальшу соціальну взаємодію та дослідження об’єктів дитиною. Це підкреслює важливість тактильного контакту у формуванні поведінки дитини, включаючи харчову поведінку.

Отже, регулярний та позитивний тактильний контакт  між батьками та дитиною сприяє здоровому емоційному розвитку, що може позитивно впливати на харчову поведінку дитини.

Висновок

Таким чином, тактильний досвід, який формується вже на ранніх етапах прикорму, відіграє ключову роль у становленні харчової поведінки дитини в майбутньому. Знайомство з різноманітними текстурами та надання дитині свободи у взаємодії з їжею не лише сприяє сенсорному розвитку, а й знижує ризик виникнення харчової вибірковості та тривожних реакцій, пов’язаних із прийомом їжі.

В контексті теорії когнітивного розвитку Жана Піаже, яка підкреслює важливість сенсомоторного етапу (до 2 років) як періоду пізнання світу через тілесний досвід, взаємодія дитини з їжею набуває особливої цінності. Їжа стає не лише джерелом поживних речовин, а й «мовою» вивчення середовища.

Тактильна стимуляція важлива як на рівні дотику руками, так і через оральні відчуття. Несвоєчасне або обмежене введення їжі різної консистенції може негативно вплинути не лише на прийняття текстур, але й на розвиток орально-моторних навичок, включно з мовленням.

Розуміння цього дозволяє батькам поглянути на ігри з їжею не як на прояв поганих манер, а як на важливу частину сенсорного, емоційного та когнітивного розвитку. Такий підхід сприяє формуванню безпечного, підтримуючого харчового середовища та закладає основу для здорових харчових звичок у майбутньому.

Джерела

https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/15322412/

https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0002916523050025

https://instsi.co.za/what-is-sensory-integration/

https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/25312750/

https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0950329318304051?via%3Dihub

https://www.frontiersin.org/journals/psychology/articles/10.3389/fpsyg.2017.01046/full

https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0195666314004577?via%3Dihub

https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0195666324005737

https://www.understood.org/en/articles/sensory-seeking-and-sensory-avoiding-what-you-need-to-know

https://link.springer.com/article/10.1007/s13668-017-0203-0

https://www.cambridge.org/core/journals/british-journal-of-nutrition/article/anatomical-functional-physiological-and-behavioural-aspects-of-the-development-of-mastication-in-early-childhood/E4E0615A17EB7D6F139E66C2E04D5F09

https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC6860515/

https://link.springer.com/article/10.1007/s13668-017-0203-0

https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC11001701/?utm_source=chatgpt.com

https://www.mdpi.com/2304-8158/14/1/69?utm_source=chatgpt.com

https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC8250458/?utm_source=chatgpt.com