Як формуються смакові вподобання: чи можна “навчити” дитину любити овочі

Як ми сприймаємо смаки?

Коли ми їмо, наші смакові рецептори сприймають 5 основних смаків: солодкий, кислий, гіркий, солоний та умамі. 

Однак для повного сприйняття їжі ми також залучаємо нюхові рецептори, які сприймають запахи. Саме тому, коли ми маємо закладений ніс, їжа здається прісною, оскільки ми не можемо повністю відчути її аромат.

Примітно, що молекули запаху потрапляють до наших носових рецепторів не лише через ніс, але й через носоглотку під час жування та ковтання їжі. Цей процес називається ретроназальним диханням і він відіграє важливу роль у сприйнятті складних смакових відтінків їжі. 

Отже, коли ми говоримо про смак, то варто розуміти, що це поняття включає не тільки смакові рецептори на язику, а й нюхові рецептори. 

Насправді сприйняття їжі – це ще складніший процес, який включає не тільки інтеграцію таких стимулів, як смак і запах, а залежить також від тригемінальних відчуттів, текстури їжі та навіть її зовнішнього вигляду.

Тригемінальні відчуття – це ті, що виникають через стимуляцію трійчастого нерва, який відповідає за чутливість до болю, температури та деяких хімічних речовин у ротовій порожнині. Це можуть бути відчуття холоду, терпкості, пекучості тощо. Вони додають глибини смаковому досвіду та створюють багатше сприйняття їжі.

Варто зазначити, що всі ці відчуття разом створюють те, що англійською називається “flavor”. В українській мові, на жаль, немає окремого слова, яке б повністю описувало поєднання всіх цих властивостей їжі.

Вплив біологічних факторів

Відомо, що спадкові фактори відіграють значну роль у формуванні смакових уподобань. Вони впливають на сприйняття різних смаків, визначають схильність до переваги певних смаків та відкритість до загального харчового різноманіття. Розглянемо основні з цих факторів нижче.

1. Вроджені смакові уподобання

Чимало досліджень підтверджують, що немовлята мають вроджену схильність до таких смаків, як солодкий, солоний та умамі, та реагують з відразою на гіркий та кислий. Цей висновок часто ґрунтується на аналізі кількості спожитої рідини та мімічних реакцій немовлят на різні смаки.

Цікаво, що, на відміну від солодкого, перевага до якого спостерігається з народження, реакція немовлят на солоний смак змінюється протягом перших місяців життя. Дослідження показують, що у 2-3 місяці немовлята не демонструють помітних змін у смоктальній поведінці у відповідь на сольові розчини, що свідчить про байдужість або навіть відторгнення солоного смаку. Водночас уже у 3-4 місяці вони здатні розрізняти солоність і починають віддавати перевагу помірно солоним розчинам (натрію хлориду) порівняно з чистою водою.

Було досліджено, що дитина знайомиться зі смаками та ароматами ще до народження. Смакові сосочки формуються між 8-м і 15-м тижнями вагітності, що дозволяє плоду розрізняти різні смаки. У третьому триместрі також розвивається здатність розрізняти запахи. Коли плід вдихає та ковтає амніотичну рідину, яка, як відомо, може насичуватися ароматичними та смаковими компонентами їжі, що споживає матір, він уже починає сприймати ці властивості. Таким чином, до третього триместру вагітності смакові й нюхові рецептори плоду вже достатньо розвинені, щоб відчувати смаки й запахи. Після народження ці рецептори продовжують вдосконалюватися.

Дослідження, проведене вченими з Даремського університету, показало, що діти в утробі, які зазнали впливу смаку моркви, частіше демонстрували вирази, схожі на посмішку, тоді як при впливі смаку капусти кейл спостерігалися вирази, схожі на плач. Крім цього було зʼясовано, що введення солодкого стимулу в амніотичну рідину стимулювало ковтальні рухи, водночас введення гіркого стимулу знижувало інтенсивність таких рухів. 

Ці результати свідчать про здатність розрізняти смаки ще до народження.

Для чого нам такі вподобання?

Вважається, що еволюційно сформовані смакові переваги у немовлят допомагають їм орієнтуватися на найбільш корисні та безпечні джерела їжі. Солодкий смак, який природно асоціюється з енергією та поживними речовинами, привертає немовлят до материнського молока, яке є важливим джерелом вітамінів, цукрів і жирів. Солодкий смак також має заспокійливу дію на немовлят і навіть може зменшувати відчуття болю. Дослідження показують, що введення солодкого стимулу може знижувати реакції болю у немовлят, сприяючи їхньому комфорту під час неприємних процедур або ситуацій.

З іншого боку, відраза до гіркого смаку є природним захисним механізмом, оскільки багато отруйних речовин і токсичних сполук мають гіркий смак. Це дозволяє немовлятам уникати небезпечних продуктів. Аналогічно, неприємні реакції на кислі смаки допомагають запобігти споживанню зіпсованої їжі або незрілих фруктів, що можуть бути шкідливими для здоров’я.

2. Генетична чутливість до певних смаків

Крім вродженої прихильності чи відрази до смаків, існує індивідуальна чутливість до основних смаків. 

У 1931 році хімік Артур Фокс випадково розпорошив порошок PTC (фенілтіокабамід) і його колега миттєво відчув сильну гіркоту, тоді як сам Фокс не відчув нічого. Це наштовхнуло його на думку про індивідуальні відмінності у сприйнятті смаку. Він провів експеримент серед родичів і друзів: одні відчували виражену гіркоту, інші – лише слабкий присмак, а дехто взагалі не відчував нічого.

Так було відкрито, що сприйняття гіркого смаку є варіативним та передається у спадок.

У 2003 році вчені ідентифікували ген TAS2R38, який відповідає за чутливість до гірких сполук. Виявилось, що існують два основні варіанти цього гена і один робить людину чутливою до гірких сполук. Цей експеримент пояснив, чому деякі люди не люблять броколі та інші хрестоцвітні, а інші їдять їх із задоволенням.

Згідно зі статистикою, у США близько 25% людей описують PTC як дуже гіркий, 50% мають до нього середню чутливість, а 25% – не відчувають його. 

Цікаво, що жирний смак, який нещодавно не вважався окремим основним смаком, зараз активно досліджується в науці. Чутливість до жирних кислот, що пов’язана з рецепторами, такими як CD36, дозволяє нам оцінювати вміст жирів у їжі. Здатність відчувати жирний смак є еволюційно важливою навичкою, оскільки жири – основне джерело енергії, і це допомагало нашим предкам вибирати калорійні продукти для виживання. 

Є підстави вважати, що чутливість до жирного смаку варіюється серед людей: деякі сприймають його яскравіше, ніж інші. Існують також варіації у сприйнятті інших смаків, таких як солодкий, солоний, кислий і умамі, однак ступінь генетичної чутливості найбільше виражена саме до гіркого смаку. 

3. Харчова неофобія

Харчова неофобія – це страх або відмова від споживання нових продуктів або ж продуктів в новій подачі. Цей процес є нормальною стадією розвитку дитини і спостерігається у 50-75% дітей віком від двох до шести років.

З часом ця фаза поступово згасає, але в деяких випадках може зберігатися й у дорослому віці. Примітно, що нові продукти часто відкидаються ще до їх спроби, на етапі подачі, адже неприязнь до текстурних та візуальних характеристик їжі є найсильнішим чинником, що сприяє харчовій неофобії у маленьких дітей.

Загалом діти частіше приймають знайому їжу або ту, що має солодкий смак, оскільки це пов’язано з досвідом споживання грудного молока або суміші.

Цей механізм є адаптацією для виживання наших предків, оскільки дозволяв уникати потенційно отруйних або небезпечних продуктів (отруйних грибів, ягід тощо) у період, коли дитина починала активно досліджувати світ, що зазвичай починається на другому році життя. 

4. Нейрорізноманітність

Процес прийому їжі залучає всі вісім сенсорних систем нашого тіла: зорову, слухову, смакову, нюхову, тактильну, вестибулярну, пропріоцептивну та інтероцептивну. Кожна з них відіграє важливу роль у сприйнятті їжі та взаємодії з нею, забезпечуючи належну сенсорну обробку для комфортного і безпечного харчування.

У нейровідмінних осіб, зокрема людей з розладами аутистичного спектра (РАС) або розладом дефіциту уваги з гіперактивністю (РДУГ), цей процес може бути ускладнений. Вони часто стикаються з порушеннями сенсорної інтеграції, що впливає на сприйняття смаку, запаху, текстури та інших характеристик їжі, нерідко формуючи обмежену харчову поведінку.

Так, гіперчутливість до певних текстур або запахів може викликати сильну відразу до продуктів, як-от овочі з грубою або волокнистою структурою чи страви з вираженим запахом. Яскраві кольори деяких продуктів можуть бути надмірно стимулюючими, а хрусткі звуки під час їжі – викликати дискомфорт або навіть біль. Усе це значно впливає на прийнятність їжі, незалежно від її смакових якостей.

Деякі нейровідмінні люди, навпаки, прагнуть до більш інтенсивних відчуттів. Це може проявлятись у потязі до яскравих, кислотних, надмірно солоних чи пекучих продуктів. Така поведінка допомагає їм задовольнити потребу у посиленій сенсорній стимуляції.

Не менш важливим є вплив зовнішнього середовища. Шум, яскраве світло, велика кількість страв на столі або загальна перевантаженість стимулів під час їжі можуть викликати труднощі з концентрацією, підвищувати рівень тривожності, що, в свою чергу, спричиняє зниження апетиту або порушення здатності відчувати сигнали голоду й насичення.

Нейровідмінність, хоча й не завжди, часто має спадкову природу, що зумовлено генетичними чинниками. Саме тому вона віднесена до переліку генетичних факторів, які впливають на індивідуальні особливості сенсорного та харчового сприйняття.

5. Інші генетичні особливості у сприйнятті смаку та запаху

На харчову поведінку значно впливають генетично зумовлені індивідуальні особливості нюху й смаку. У людини близько 400 генів відповідають за нюхові рецептори, і варіації в цих генах пояснюють, чому один і той самий запах може бути приємним для одних, а для інших – відразливим. Такі відмінності безумовно впливають на харчові вподобання.

Аналогічно до нюху, кількість і чутливість смакових рецепторів у кожної людини відрізняється. Наприклад, існує категорія людей, відома як супердегустатори – вони мають підвищену чутливість не лише до гіркого, а й до солодкого, солоного, текстури, запахів і навіть звуків, пов’язаних із їжею. Це впливає не лише на те, що саме вони вибирають їсти, а й на глибину задоволення, яке отримують від процесу споживання їжі.

Попри поширену думку, супердегустація не пов’язана з більшою кількістю смакових рецепторів і не є тотальною гіперчутливістю до всіх смаків. Такий загальний стан має іншу назву — гіпергевзія. Є і інші стани – як-от знижене або спотворене сприйняття смаку чи запаху (аносмія, дисгевзія). Всі вони часто мають спадкову природу, що ще раз підкреслює, наскільки важливими є індивідуальні особливості та як вони впливають на харчову поведінку ще з раннього віку.

Вплив середовища

Спадкові чинники значно визначають наші смакові вподобання та харчову поведінку. Однак ця поведінка формується не лише під впливом вроджених біологічних особливостей. Не менш важливим є вплив середовища, зокрема виховання, культурних традицій та раннього досвіду, які істотно впливають на наші харчові звички. Далі розглянемо, як саме ранній досвід впливає на харчові уподобання дитини і як ми можемо допомогти їй охочіше прийняти прикорм.

1. Різноманітний раціон матері під час вагітності та грудного вигодовування як перший смаковий досвід

Як вже було згадано, малюк знайомиться з різними смаками ще до народження завдяки тому, що молекули смаків із їжі матері передаються через навколоплідні води.

Смак грудного молока також змінюється залежно від раціону матері. Це все дозволяє дитині звикати до різних смаків ще до прикорму. 

В одному з експериментів було виявлено, що вживання матерями часнику змінювало смак та запах їхнього грудного молока, що, у свою чергу, спонукало немовлят проводити більше часу на грудях та активніше смоктати. Крім того, дослідження показали, що діти здатні запам’ятовувати присмаки грудного молока та амніотичної рідини, а згодом розпізнавати ці смаки під час введення прикорму.

І хоча це не гарантує, що дитина одразу полюбить їжу зі знайомим смаком, це знижує опір до нового смаку та підвищує ймовірність того, що дитина його прийме.

Наприклад, малюки, матері яких вживали морквяний сік під час вагітності чи грудного вигодовування, з більшим задоволенням їли кашу зі смаком моркви або, принаймні, виявляли більше позитивних реакцій на цей знайомий смак.

Наразі є підстави вважати, що чим більше овочів споживає матір під час вагітності та лактації, тим більше дитина схильна приймати широкий спектр продуктів під час введення прикорму, і це прийняття не обмежується лише конкретними смаками.

Щодо довгострокової перспективи, то тут деякі дослідження виявили прямий зв’язок між грудним вигодовуванням, раціоном мами і тим, як це впливає на смакові вподобання малюка: чим більше овочів мама вживає в перші 3 місяці після пологів і чим довше вона годує дитину грудьми, тим більша ймовірність того, що її дитина в подальшому буде споживати велику кількість овочів. До того ж, діти на ГВ, здебільшого менш примхливі у харчуванні у більш старшому віці.

2. Вплив штучного вигодовування

На відміну від різноманітного смакового досвіду грудного вигодовування, діти на сумішах зазвичай отримують стабільний, менш змінний смак. Однак навіть серед сумішей є великі смакові відмінності, і діти звикають до конкретного смаку суміші. Наприклад, діти, яких годували повністю гідролізованою сумішшю, краще приймали їжу з гіркими та кислими смаками, притаманними цьому типу суміші, зокрема броколі або інші хрестоцвітні.

Цей ранній досвід також формує харчові уподобання, але на відміну від дітей на ГВ, діти на сумішах можуть звикнути до смаків, які не представлені в сімейному раціоні, і тому їхня прихильність може не мати підтримки в домашньому харчуванні.

Цікаво, що для дітей, що знаходяться на штучному вигодовуванні, є період чутливості до смаку повністю гідролізованою суміші протягом перших чотирьох місяців. Спочатку вони можуть не виявляти інтересу до цього смаку, але з часом прийняття смаку зростає, і цей ефект зберігається протягом місяців і навіть років після припинення годування.

Ці результати підтверджують важливість раннього знайомства з різноманітними смаками, навіть неприйнятними, оскільки це має довготривалий вплив на смакові уподобання дитини.

3. Харчове різноманіття та повторне пропонування

У перші роки життя дитина особливо відкрита до нових смаків і текстур – це так зване “вікно можливостей” до їжі, яке поступово згасає по досягненню віку 24 міс. Саме тому, незалежно від типу вигодовування, важливо пропонувати малюкові різноманітну їжу, щоб формувати широку палітру смакових уподобань та мінімізувати прояви харчової неофобії. 

Результати одного дослідження показали, що діти з високим різноманіттям овочів на початку прикорму в подальшому споживали більше нових овочів, мали вищий рівень їх прийняття та були більш готові пробувати нові овочі. Ці ефекти зберігалися до 6-річного віку, що підкреслює важливість раннього введення різноманітних овочів для формування здорових харчових звичок у довгостроковій перспективі.

Слід зауважити, що під час першого знайомства з новою їжею варто звертати увагу не стільки на вирази обличчя дитини, скільки на її готовність спробувати їжу. Зміна міміки може з’явитися значно пізніше, ніж зміни в кількості спожитого продукту, тож навіть якщо дитина робить гримаси (кривиться, морщиться), це не означає, що їжа їй не смакує.

Не варто знецінювати силу повторного пропонування: попри те, що дитина відмовилась від продукту з першої спроби, це не означає, що вона не прийме його згодом. Відомо, що дітям потрібно щонайменше 8-10 спроб, перш ніж вони звикнуть до нового смаку. 

Крім того, подача нових продуктів поряд із вже знайомими вважається ефективним способом поступово розширювати харчові уподобання дитини. Пропонування пюре з тих продуктів, які мати вживала під час вагітності та грудного вигодовування, може полегшити період знайомства з прикормом, а додавання грудного молока або звичної суміші до каші для малюка може стати своєрідним “містком” до прийняття більш складних смаків. 

4. Вчасний перехід з пюре до більш складних текстур

Текстура – є важливим компонентом їжі. Існують деякі докази, що вказують на важливість часу введення різноманітних текстур. Наприклад, немовлята віком від 6 до 12 місяців, які мали досвід вживання різних текстур яблучного пюре (наприклад, пюре, грудочки, порізане на шматочки), віддавали перевагу більш складним текстурам при подальшому тестуванні. Крім того, діти віком 7 років, яких знайомили з грудкуватою їжею вже після 9 місяців, порівняно з тими, кого знайомили з такою їжею між 6 і 9 місяцями, їли менше різних груп продуктів, включаючи всі 10 категорій фруктів і овочів, і мали значно більше проблем з повʼязаних з прийомом їжі. Отже на сприйняття їжі позитивно впливає не тільки різноманіття смаків та ароматів, а і різноманіття серед текстур.

5. Домашня їжа і комерційна їжа

Домашня їжа сприяє кращому прийняттю фруктів та овочів у дітей, оскільки вона дозволяє їм звикати до більш складних текстур і натуральних смаків. На відміну від комерційно приготованих дитячих продуктів із передбачуваним сталим смаком і однорідною текстурою, домашні страви можуть містити різноманітні смакові й текстурні характеристики. Це допомагає дітям формувати позитивне ставлення до здорової їжі. Повторне пропонування продуктів у різних формах і текстурах сприяє поступовому звиканню до нових смаків і підвищує харчову різноманітність у майбутньому.

6. Обмеження продуктів з доданим цукром та високим вмістом солі в перші роки життя

Немає потреби додавати сіль або цукор до їжі немовляти. Попри вроджену схильність до солодкого і солоного, часте вживання продуктів із доданими цукром чи сіллю може підсилити цю перевагу. 

Цікаво, що на вроджену схильність до солоного смаку може впливати ще й досвід матері під час вагітності. Дослідження показують, що діти, чиї мами мали сильний токсикоз, уже у 4 місяці демонструють вищу прихильність до солоного смаку. У підлітковому та дорослому віці таку саму схильність до більш солоних страв виявляють ті, хто у ранньому дитинстві мав епізоди блювання або діареї, або чиї мами також мали токсикоз під час вагітності.

Це відбувається тому, що під час втрати рідини з організму виводиться також натрій – важливий електроліт, і щоб відновити баланс, зростає фізіологічна потреба в солі. Якщо такі стани трапляються у критичні періоди розвитку (наприклад, у внутрішньоутробному періоді або в ранньому дитинстві), мозок “запам’ятовує” цю потребу, і це може сформувати довготривалу схильність до солоного смаку.

Це ще раз підтверджує: на харчові вподобання значно впливає ранній досвід і цей вплив може зберігатися на довгі роки.

У сучасному харчовому середовищі, де діти з раннього віку оточені великою кількістю солодких і малопоживних продуктів, підвищена прихильність до солодкого та солоного може стати додатковим чинником ризику – зокрема розвитку надмірної ваги та проблем зі здоров’ям.

Варто зазначити, що це обмеження стосується саме продуктів із доданим цукром. Немає потреби уникати або відкладати введення природно солодких продуктів, як-от фрукти або ягоди. Дослідження не підтверджують поширену думку, що спочатку слід вводити овочі, аби дитина не звикла до солодкого. Натомість важливішими є різноманітність раціону та регулярне повторне знайомство з продуктами – саме ці чинники найбільше впливають на формування харчових уподобань.

7. Чуйне середовище і позитивний приклад від важливих дорослих

Контекст, у якому дитина знайомиться з новими продуктами, має великий вплив на її сприйняття їжі. Діти часто наслідують поведінку дорослих, тому рольова модель у вигляді батьків чи інших значимих для дитини людей суттєво впливає на формування харчових уподобань малюка. Якщо дорослі їдять різноманітно, з задоволенням, охоче пробують нове й демонструють здорове ставлення до їжі, діти з більшою ймовірністю перейматимуть таку поведінку.

Чуйне оточення, яке підтримує здорові харчові звички і пропонує позитивні приклади, дає дитині можливість розвивати власне ставлення до їжі, що базується на внутрішній мотивації, а не на зовнішньому тиску чи правилах. Водночас примус, заборони, винагороди чи відволікання можуть дати тимчасовий ефект, але з часом сприяють розвитку вибагливості, дефіциту калорій та нутрієнтів й посилюють прояви харчової неофобії.

Висновок

Попри поширене уявлення, що вибір їжі – це виключно культурне явище, переконливі наукові докази свідчать: саме біологічні особливості дітей роблять їх особливо вразливими до сучасного харчового середовища, багатого на перероблені продукти з високим вмістом солі й цукру.

Хоча ми не можемо змінити вроджену схильність дітей до солодкого та солоного або змусити їх полюбити капусту більше за цукерки, сучасні дані свідчать, що ранній смаковий досвід відіграє ключову роль у формуванні харчових уподобань та стосунків з їжею. 

Через амніотичну рідину та грудне молоко дитина отримує перші сигнали від материнського раціону, тому харчування матері під час вагітності та грудного вигодовування може задати здоровий вектор розвитку смакових уподобань. Для дітей, які отримують суміш, критично важливими стає повторна пропозиція різноманітних продуктів. Однак, щоб симпатія до овочів чи фруктів закріпилася, дитина має не просто куштувати їх, а й регулярно бачити як споживають ці продукти близькі їй люди. 

Водночас не менш важливим, ніж сам раціон, є емоційний контекст, у якому відбувається знайомство дитини з їжею. Чуйне, підтримуюче середовище, де харчовий вибір не нав’язується через примус, заборони чи винагороди, сприяє формуванню внутрішньої мотивації. 

У такому середовищі дитина вчиться довіряти своєму тілу, відкривати для себе різні смаки без тиску й страху, і формує здорові, гнучкі стосунки з їжею. 

Це вміння особливо важливе в сучасному світі, де легко загубитися серед дієтичних правил, яскравої упаковки та агресивної реклами оброблених продуктів.

Використані джерела:

1. “Biological and Experiential Factors That Impact the Acceptance of Complementary Foods“ Автори: Julie A. Mennella, Catherine A. Forestell
2. “Trigeminal Sensations to Enhance and Enrich Flavor Perception“ Автори: C. Salles, M. Thomas-Danguin, and P. Etiévant.
3. “Ontogeny of Taste Preferences: Basic Biology and Implications for Health“ Автор: Julie A. Mennella
4. “Flavor Sensing in Utero and Emerging Discriminative Behaviors in the Human Fetus“ Автори: Beyza Ustun, Nadja Reissland, Jacqueline Blissett, Durham E. University Fetal and Neonatal Research Lab
5. “Early Influences on the Development of Food Preferences“ Автори: Julie A. Mennella, Catherine A. Forestell
6. https://learn.genetics.utah.edu/content/basics/ptc/
7. https://learn.genetics.utah.edu/content/senses/smellandtaste/
8. “​Heritable Variation in Fat Preference“ Автори: Stephen P. Wooding
9. “​Genetic Variation in Taste Perception: Does It Have a Role in Healthy Eating?“ Автори: E. Feeney, S. O’Brien, A. Scannell, A. Markey, E. R. Gibney
10. “Neophobia—A Natural Developmental Stage or Feeding Difficulties in Toddlers?“ Автори: Magdalena Stasiuk, Aleksandra Pietrzak, Magdalena Horodyska, Aleksandra Łuszczki, Małgorzata Schlegel-Zawadzka
11. https://childcarestudies.co.uk/blog/the-role-of-all-eight-senses-in-a-childs-eating-experience/
12. https://bedslutonchildrenshealth.nhs.uk/neurodiversity-support/a-whole-person-approach/eating-drinking-and-diet-for-neurodivergent-children-and-young-people/
13. “The Effects of Repeated Exposure to Garlic-Flavored Milk on the Nursling’s Behavior” Автори: Julie A Mennella & Gary K Beauchamp 
14. “Prenatal and postnatal flavor learning by human infants“ Автори: Julie A. Mennella, Gary K. Beauchamp
15. “Maternal diet during lactation and breastfeeding practices have synergistic association with child diet at 6 years“ Автори: A. Grieger, A. M. Scott, L. Cobiac, L. A. Daniels 
16. “How Infants and Young Children Learn About Food: A Systematic Review“ Автори: Manon Mura Paroche, Samantha J. Caton, Carolus M. J. L. Vereijken, Hugo Weenen, і Carmel Houston-Price.
17. “Fruit and Vegetable Intake During Infancy and Early Childhood“ Автори: Kirsten A. Grimm, Sonia A. Kim, Amy L. Yaroch та Kelley S. Scanlon.
18. “The Lasting Influences of Early Food-Related Variety Experience: A Longitudinal Study of Vegetable Acceptance from 5 Months to 6 Years in Two Populations“ Автори: Andrea Maier-Nöth, Benoist Schaal, Peter Leathwood, Sylvie Issanchou 
    
    ​